Реставрація до смерті: як Київ втратив трамвай-пам'ятник

Багато років біля стін Подільського трамвайного депо стояв синьо-жовтий вагон № 919 - єдиний київський трамвай старого зразка.  Можливо, це когось здивує, але вагончик 1928 року випуску і місткістю 60 пасажирів був виготовлений у нашому місті. У другій чверті ХХ століття головні трамвайні майстерні ім. Т. Домбаля (у майбутньому - Київський завод електротранспорту (КЗЕТ)) були змушені відмовитися від реконструкції неповоротких бельгійських "пульманів". Питання про власне виробництво вагонів, здатних задовольнити потреби міста в громадському транспорті, незабаром було вирішене, і майстерні стали майданчиком для сміливих конструкторських ідей.

На початку 1930-х тут щорічно виготовляли десятки вагонів "2М", маркування яких потрібно розуміти як "двовісний, моторний".  Комплектуючі для машин постачалися різні - електрообладнання московського заводу "Динамо", німецька система гальм "Кунце-Кнорре", ще не витіснена радянськими аналогами - гальмами Ф. Казанцева або І. Матросова. Надійне і просте обладнання вагона робило його доволі витривалим, що й потрібно було на крутих київських маршрутах із малими радіусами поворотів.  Увесь модельний ряд, випуск якого тривав до 1940 року, згідно з кузовними індексами прийнято ділити на дві серії: 821-918 і 919-951, які відрізнялися збільшеною шириною дверей, жорсткою базою та іншими менш помітними деталями.  З 1937 року трамвайні майстерні стали також виробляти причіпні вагони "2П".

Маленький і доволі простий вагон без горішнього вентиляційного "ліхтаря" на даху та з характерним струмоприймачем-бугелем, став на кілька десятиліть невід'ємною частиною міста.  Усередині салон виблискував лакованими дерев'яними сидіннями, які через багато років стали зафарбовувати. Важко сказати, що в цьому вагоні кияни могли пересуватися з чималим комфортом, проте фотографії тих років свідчать, що інтервал між рейсами був невеликий, і салон не переповнювався.  Сьогодні ж буде доречно порівняти цей вагон із маршруткою, а хто з нас любить маршрутки?

Із цехів заводу вийшло близько сотні таких вагонів, які після тривалого використання на київських маршрутах вирушали в інші міста - Житомир, Вінницю, Чернівці.  Наприклад, кілька моделей "2М" у 1949 році було відправлено в місто Конотоп Сумської області, де вони їздили без упину близько шести років. Завдяки пильності конотопських ремонтників та їх київських колег, 1986 року вцілілий вагон №3 вдалося повернути до Подільського депо. Тут було ухвалено рішення встановити його як пам'ятник.

Ймовірно, організатори поспішали, тому вагону було помилково присвоєно неправильний номер - 919, хоча його справжній київський індекс - 822. Причиною такої помилки могла стати повоєнна модернізація, що змінила вигляд вагона, та архівна фотокартка із архіву КЗЕТу, на якій схожий вагон зображений із бортовим номером 919. У 1937 році він обслуговував маршрут № 17 "Вокзал - Бессарабка", який проіснував до жовтня 1953 року. Очевидно, під час встановлення пам'ятника, для відтворення достовірного вигляду звернулися саме до цієї фотокартки. Між іншим, тодішній колір вагона був червоний із білим, саме таким ми б побачили його під час відкриття в березні 1986 року. Хоча історично київський трамвай маю синьо-бежеву ліврею.

Сьогодні побачити цей транспортний монумент, на жаль, неможливо.  У 2015 році, буквально за кілька місяців після того, як зроблено ці фото, пам'ятник було відправлено на реконструкцію. Він перебував в Історичному експозиційно-реставраційному центрі КП "Київпастранс" на вул. О.Тихого, 111. "Реставратори" сподівалися вдихнути життя в старий вагон і дати йому хід. Знявши обшивку, розібравши салон і механізми, які залишалися, виявилося, що реставрувати нічого — вагон лише прогнила декорація, яка довгі роки руйнувалася просто неба. Збирати його назад, мабуть, ніхто вже не збирався. Це вимагало зовсім інших витрат і терпіння та обіцяло результат лише в довгостроковій перспективі. Ініціатори відновлювальних робіт запевняли, що трамвай на колишнє місце, швидше за все, не повернеться. Так і сталося - останній вагон київського виробництва зник, лишивши постамент біля Подільського депо зажуреним самітником.

Київ і трамвайне сполучення - це дивовижна історія взаємин. Яскравий старт, упевнений розвиток, роки бурхливого зростання і моменти занепаду - місто бачило все. Хочеться лише, щоб кияни стали учасниками відродження сучасної технологічної трамвайної мережі, а не мовчазними свідками її відходу.  А якщо хочете встигнути побачити останній київський вагон "2М", поїдьте до Чернівців, він ховається там недалеко від вокзалу. Але про це нікому, ані пари з вуст!

Автор: Олексій Єкименко